Історія Перша. Пояснювальна.

Представлюсь для Заброд.

(Заброд – пишу з великої, бо буду їм страшенно рада)

Мене звати Дарина Шевченко і я алкоголік  і це мій блог. Такий собі басейн для історій, які щодня силкуються витекти крізь мої пальці, як вода. (Так, в підлітковому віці я писала вірші і мене ще й досі часом наздоганяє))

Моя робота – це проекти та історії. Вже понад рік я керую маленькою, але дуже гордою, громадською організацією з розвитку медіа – Media Development Foundation (mdf.org.ua) і вже майже 5 років я збираю історії для єдиної української англомовної газети Kyiv Post (http://www.kyivpost.com/content/author/daryna-shevchenko/).

Я люблю історії. Люблю читати, слухати і писати історії. Люблю історії про серйозне і несерйозне, історії від яких хочеться плакати та історії від яких хочеться сміятись, люблю історії про тварин, людей і місця, люблю історії про важливе та історії, що, здавалося б, не мають жодного значення. Щоранку я прокидаюсь з думкою про те, що історій ніколи не буває забагато.

Останні роки мого життя були просто переповнені історіями і мені раптом стало сумно від думки, що більшість з них залишаться нерозказаними. Тому сьогодні я роблю цей перший запис у своєму блозі, який навіть якщо ніхто не буде читати зараз, колись я передам своїм дітям. Бо, по-перше, треба ж дітям щось передати і, по-друге, діти точно прочитають. Читати і слухати батьківські історії –  це, знаєте, святий обов’язок всіх дітей.

А всім, хто піде на подвиг читати все це от прямо тепер – обіцяю щодня відсилати кармічні промені щастя і добра;)

Залишайтеся з нами!