Білорусь. Мінськ
День 1
В Мінську холодно, хоч і сонячно. Але холодно настільки, що підошви примерзають до ідеально чистої мінської бруківки, а ноги до підошов. По обіді в парку збирається малочисельний пікет єдиного опозиційного кандидата і єдиної жінки-кандидата в президенти республіки з часів незалежності – Тетяни Короткевич.
Пікет настільки малочисельний, що число охочих поспілкуватись з кандидаткою навіть не двозначне, зате число журналістів двозначне. Ми стоїмо трохи віддалік. Біля нас зупиняється дівчина, розпитує що це і чому про це нічого не повідомлялось, запитує про, що говорить кандидатка і ніби навіть збирається підійти. Я наважуюсь попросити коментар:
Я: А ви не погодились би дати мені коментар, я журналіст з української англомовної газети?
Дівчина: Так, можу. А чому ж ні?
Я: Кого ви підтримуєте на цих виборах? Збираєтесь голосувати?
Д.: Кого я підтримую? Ой, та я не знаю… Ну не те, щоб не знаю… Та я, мабуть, не буду нічого говорити… Та я, знаєте, мабуть і голосувати не піду. Я сама з Могильова, то їхати треба. Не піду, ліньки мені…
Я: А як вас звати?
Д.: Катя
Я: А прізвище?
Дівчина поспіхом іде в протилежний від пікету бік. Ліньки, знаєте. Це все, що вам потрібно знати про політичну активність середньостатистичного білоруса.
День 2
Прес-конференція кандидатів у президенти – Миколи Улаховича (провладний кандидат) та Тетяни Короткевич
– Пане Улахович, який би ви обрали вектор розвитку для Білорусі, якби стали президентом?
– А що вибирати?! Треба жити як в Росії живуть! Нащо нам видумувати щось нове?!
Улахович вірить, що прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк служив у Чечні. Це все, що вам треба знати про цього кандидата.
Улахович: От ми з Тетяною, як кандидати…
Тетяна: Я вас дуже прошу не використовувати займенника “ми” коли згадуєте про мене!..
Марш опозиції. Кількість учасників оцінити важко, але, здається, не більше 2 тисяч. Багато Білоруських історичних прапорів (біло-червоних), дехто несе українські прапори… Головний опозиціонер Микола Статкевич закликає бойкотувати вибори і вважає всіх кандидатів, включно з Короткевич, “проектами КГБ”.
Статкевич: Я розумію, що бойкот це слабка позиція, але це навіть не бойкот, вборів просто не існує.
Статкевич вийшов з тюрми, де відсидів 5 років, після протестів 2010, напередодні виборів. За законами Білорусі колишні в’язні не можуть балатуватися в президенти.
Протестувальниця: Вибори? Про що ви? У нас давно немає виборів, це просто театр абсурду…
Протестувальники йдуть ходою центром Мінська. Серед гасел: “Живє Бєларусь”, “Геть!” І, навіть, “Слава Україні!” та “Слава Нації!”. Українська революція здається Мінським опозиціонерам казковим подвигом.
Я: Як ви вважаєте, яким чином можна змінити вашу країну?
Протестувальник: Потрібно, щоб вийшли люди. Але не стільки, а як в Києві. Тільки ми б хотіли мирно…
Ми теж хотіли мирно, але свобода, як бачите, має свою ціну, сябри…
Вечірні новини. Перший національний Білоруський канал. Сюжет про марш опозиції.
– Знову безвідповідальні опозиційні політики вивели на вулиці людей, а безвідповідальні люди навіть залучили до цього непотребного дійства дітей (коротке відео – протестувальник з дитиною). Мабуть забули вже як це було НА Україні, коли під час протестів під Верховною Радою загинули люди (відео з-під Верховної ради кількамісячної давнини). На щастя, доблесні працівники Білоруської прикордонної служби не пустили на цю опозиційну вакханалію українських терористів-провокаторів (Відео – бити, гранати, гумові пвлиці, за отсанній тиждень на кордоні було затримано 200 громадян України, що намагалися провезти зброю). А от, що буває, коли на вуличні безчинства виходить велика маса народу… (Відео з Туреччини – загинуло 86 осіб)
І це все, що вам потрібно знати про те доступ до якої інформації мають білоруси. Варіанти, звичайно, є, але не для мас.
День 3. Вибори
Дільниця перша.
Гучно грає музика. Людей майже нема. На стінах висять зразки бюлетенів. Прізвища кандидатів замінені, але навпроти третього номера стоїть хрестик. Третім номером у справжньому бюлетені йде Олександр Лукашенко. (Мізансцена 1 – повторюється на всіх дільницях)
В коридорі технікуму легкої промисловості, де знаходиться дільниця, світломузика, колонки і національні костюми на манекенах. Тут же поряд перукарня. Безкоштовна. Безкоштовна перекарня. На виборчій дільниці.
Дільниця друга.
Повторюється мізансцена 1. Дільниця знаходиться на другому поверсі школи, у великому спортивному залі. Зал порожній. Хвилин 15 ми чекаємо поки хтось прийде голосувати. Посеред залу стоять дерев’яні, часом потріскані, але свіжовифарбувані червоні урни для голосування. Опечатані. Пластиліном.
Я: А чому у вас урни опечатані пластиліном?
Член комісії: А що?
Я: Ну це ж пластилін, його дуже легко зняти!..
Член Комісії: То ми ж тут сидимо, хто ж це буде робити?
Виходимо шкільним коридором. У привідчинені двері класу бачимо жінку середнього віку, в блискучій сукні. “Дорогие гости, сегодня мы начинаем наш праздничный концерт”, – каже жінка. “Оо, клас! Концерт”, – думаємо ми. Заходимо. В класі крім двох студентів-співаків та хлопця за пультом немає нікого. Зовсім нікого.
Пізніше до нас приєднується дідусь Слава, з сусіднього двору. Він проголосував рано вранці, от на концерт повернувся.
Хлопці кажуть їх співпти сюди “запросили” і вони з радістю погодились. З радістю і без лапок. І проголосувати раніше з радісю погодились (У Білорусі голосування розпочалось за 5 днів до офіційної дати виборів. За офіційними даними раніше проголосували до 30% виборців, серед них переважно студенти та працівники державних установ). За кого не зізнаються, хоча багато варіантів теж не лишають.
“Я вважаю у нас в країні все чудово! Особливо як подивлюсь на решту світу, думаю як же у нас добре,” каже 18ти річний студент факультету політології та філософії Єгор Чернов, він же – зірка виборчого концерту.
Дільниця третя.
Повторюється мізансцена 1, але людей більше. І схоже, що буфет грає у виборчому ажіотажі на цій дільниці неабияку роль. Тут є все від сендвічів до гарячих страв з м’яса, небачений асортимент випічки, і, головне, алкоголю. Все набагато дешевше ніж в місті, чай безкоштовний. Група найвідданіших виборців, троє молодих чоловіків, замовляє пляшку горілки та пляшку фанти. Свято виборів не має закінчуватись прісним вкиданням бюлетеню до урни.
Присутність іноземних журналістів тут вітають. Розсувають столи, щоб нам було зручніше сісти, чай наливають в особливі пластикові стаканчики – з ручечками.
– Ти там чайник поставила? І стаканчики дай нормальні, а не ці!
– Та поставила-поставила, але він ніяк не закипить!
– Та давай вже, вони ж уже свої булочки доїдають!
Здається наша присутність навіть спонукала “організаторів свята” швидше відновити концерт національного ансамблю. Сімейного національного ансамблю (спіають батько, мати, син і донька), всі в національних костюмах.
Це все, що вам потрібно знати про вибори в Білорусі.
День 4
Білорусь, Гомель
Могила Героя Небесної Сотні Михася Жизнєвського. Маленьке сільське кладовище знаходиться у красивому сосновому лісі. І пахне тут як у сосновому лісі – хвоєю, вітром і свободою.
Крізь сосни на барельєф на пам’ятнику падає сонце. “На барельєфі Михась на себе не схожий, хоча сам пам’ятник у вигляді книги гарний”, – каже Ніна Василівна, мама.
На пам’ятнику вибито рядки з вірша Едуарда Акуліна присвяченого Жизнєвському:
Коли забивають сина –
Не здатись себе примусь…
По серце в крові Україна.
По очі в сльозах Білорусь…
Нижче, під барельєфом хтось гвіздком на мармурі видряпав “Предатель”
День 5
Галерея У. Одне з небагатьох у Мінську місць де збираються опозиціонери і вільнодумці. Тут книгарня, магазинчик білоруського хендмейду і кафе. Тут можна зустріти весь вільний білоруський бомонд – художників, поетів, журналістів, колишніх політв’язнів. Ну власне, таке враження, що всі думаючі люди в Білорусі колтшні політв’язні.
Галерея – такий собі денно-хіпстерський варіант культового Містралю.
На касі в книгарні розплачуюсь приватівською карткою “Слава Україні”. Дівчина-продавчиня здивовано охає, усміхається, намагається непомітно витерти сльозу і просить сфотографувати картку. Вона має українське коріння. Вона дуже переживає за Україну. В Білорусі багато хто переживає за Україну.
– Ми дуже-дуже хочемо, щоб у вас все вийшло!
І ми дуже-дуже хочемо! Раптом зовсім по-новому почала цінувати нашу свободу. Нашу дуже дорогу свободу…
Героям Слава!
Живє Бєларусь!